Чому психоаналіз — це складно? Аналізант і зустріч із собою

Чому складно бути субʼєктом психоаналізу (аналізантом)? Я пропоную свою відповідь на те, в чому саме полягає складність для тих, хто приходить у кабінет психоаналітика (онлайн чи офлайн), спираючись на теорію.

В психоаналізі відбувається зустріч з собою.

У своїх статтях з техніки психоаналізу Фрейд говорив про те, що бути аналізабельними* можуть не всі. Також він наголошував на тому, що для аналізабельності у людини має бути доволі високий рівень інтелекту, і ще він говорив, що люди в похилому віці навряд чи можуть бути піддані психоаналізу.

Також у цих роботах** Фрейд підкреслює певний субʼєктивний шлях людини, субʼєктивний крок, з яким людина рухається в аналізі, якщо цей процес усе ж розпочався, — це про те, скільки триватиме психоаналіз.

Сучасні умови, в яких відбувається або не відбувається психоаналіз, забарвлені війною, і це додає більших складнощів.

Але чому ж складно бути аналізантом? На мій погляд, є багато причин, і часто вони сильно субʼєктивні й залежать від багатьох факторів, але розповім про 5 основних:

Субʼєкту в аналізі потрібно постійно стикатися зі своїм болем, що викликає неймовірний спротив роботі. Ще й платити за це досить великі кошти. А так хочеться, щоб сказали, як усе змінити.
Потрібно складати свою історію з частин, які забуті (витіснені, відкинуті), — це як бути детективом, археологом, дуже ретельна праця, на яку не всім вистачає витримки.
Спротив психоаналізу має стільки облич, і його так важко приймати! Хоча саме в розгляданні причин спротиву аналізу і виникає одужання. Це також, на жаль, може статися не з усіма.
Дивитися на себе зсередини в психоаналітичному процесі й бачити всі свої вразливості, свої недоліки, починати розуміти свій вплив на своє життя — це дуже непросто і потребує багато сили, часу, терпіння та бажання одужати.
У сучасному світі, де люди приходять у психоаналіз, щоб себе покращити, і якомога швидше, коли звертаються до психоаналітика як до чергової функції на величезному ринку послуг, — раптом взяти і в процесі роботи усвідомити, що ніхто нікого покращувати не буде, що взагалі багато чого неможливо змінити і що, будуючи стосунки з людьми, зокрема з психоаналітиком, ми завжди натикаємося тільки на себе в інших… Це руйнує надбудовані захисти, що загрожує нарцисизму, ілюзіям, іноді навіть надіям.

Але на цьому зруйнованому може побудуватися щось нове. Дивовижне, щире, різне, стійке та своє. І в цьому є найпрекрасніше, що я відчувала в психоаналітичному процесі — як у власному, так і в деяких своїх аналізантів, з якими робота змогла відбутися попри всі перераховані складнощі.

А як ви думаєте, в чому ще складність психоаналітичної роботи?

Детальніше про те, як працює психоаналіз, дивіться у відео:

* Схильність до психоаналітичної роботи з психікою.

** Роботи з психоаналітичної техніки, такі як «Поради лікарю до психоаналітичного лікування» (1912), «До питання про дикий психоаналіз» (1910) тощо.